Що бачите, мерці, навколо себе?
Невже ви це усе не заслужили?
Коли б ви заховалися, і де би,
Давайте-но, напружте в мозку жили!
Чи ви готові принести у жертву
Своє життя, нема якого гірше,
І зістрибнути у вулкана жерло,
Пригадуючи у польоті вірші?
Дітей шкода – не держу в вухах вати!
Занадто рано ви в лайно вступили;
Занадто рано почали кохатись,
І в двадцять років – вже старі кобили!
Чекаю з нетерпінням на героя,
Який з небес поверне нашу віру.
То тут, то там, я бачив дивний вогник,
І вогниками годував сатиру.
Вони – єдині, хто цінує морок,
І вечір наступа, мов перевертень.
Мій внутрішній та найлютіший ворог,
Мені до тебе байдуже до смерті…
жовтень 2015
132. Мертвецы
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2020
Свидетельство о публикации №120020707243
Свидетельство о публикации №120020707243
Рецензии