123. Мамо

Ну, хто, коли не мати, віддав мені повітря,
І, вперше пригорнувши, приніс мене до батька?
Ну хто ще міг пронести у собі крові літри,
Щоб потім розпалити сім’ї святе багаття?!

Ну хто ще міг так щиро подарувати совість,
Довіру, сон і спокій, і розуміння часу,
Високії дерева, лани, струмки прозорі,
І цілий рів терпіння – цей вогник не загасне!

Для чого присвятила мені життя, навіщо?
У чому ж та заслуга – з’явитися на світі?
На нас чекає доля, тече ще наша річка…
Для тебе світить Сонце, реве для тебе вітер!

Для кого ж в цілім світі вночі сміються зорі?
Тобі співають трави, тобі вклониться жито!
Найкраща в світі, мамо, для тебе я в покорі –
Як боляче, що тебе я мушу пережити…

серпень 2015


Рецензии