Зiзнання

– Сумуєш?..
– Сумую!..
– Чому ж тоді вибрав стежину такую?
    Не пишеш, не дзвониш.
    Лиш левом за гратами стогнеш і стогнеш.
– Боюсь твоїх слів... Ти відторгнеш. Відтогргнеш.
– Хіба не людина творець свого щастя?
    Ти віриш в поразку? У те, що не вдасться?
– Затягнеться небо шатром наді мною,
    Й життя моє стане для мене труною
    І втрачу тоді найцінніше – це віру!
    Й нічим не різнитимусь більше від звіра…
– Є зміст у житті існувати струною?
– Я серце своє у самотності гою.
– Чи ж щастя додасть тобі кроєна латка?
    Порізане серце… Поділена хатка…
    Хто ж гоїть серця лиш тільки частину?
    Розбив його навпіл і вкрав половину…
    До себе любов? А скажи, а до сина?
    Невже не живе в тобі більше людина?
    І тебе не мучить ні совість, ні гріх?
– Живцем у могилу я й так уже зліг.
    Є дії в житті які вічно  виною…
    І стали для мене від Бога стіною.
    Я вибрав свій шлях і для себе в’язницю.
    Не вартий я тебе! А син – лише сниться…
    Ось така у житті добровільна є кара…
    Не любов це була! Ми з тобою не пара!

    © Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2020
    31.01.2020
    10:42
    Всі права застережені. Будь-яке використання потребує письмової згоди автора.

    Дитина яку такий батько упустив – ось його суд. Проте є ще й вищий, Божий.