Не хочу писати про біль,
Нехай і пронизує наскрізь,
Жбурляє строфу в заметіль,
Стираючи хаосом настрій
До сліз, та можливо це дощ,
Така ось житейська картина.
З’являються квіти між товщ
Зруйнованих мрій безупинно.
І щось, невідчутне, ятрить,
Шепоче постійно про диво:
– Агов, не губися! Твори!
Повір у весну неможливу!
У те, що проснеться Любов,
Знов доля розкриє обійми.
Бо Всесвіт так хоче обнов,
Він досі окрилений мрійник.
16:53, 01.02.2020 рік.
Зображення: http://adalin.mospsy.ru
Не хочу писати про бiль
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2020
Свидетельство о публикации №120020107417
Свидетельство о публикации №120020107417
Рецензии
