Ослик -огородник. Укр

  Перевод с русского -
      Ларисы Кайловой

     Осел городник

Жив осел у справжнім домі
Спав  з комфортом - на соломі.
Каву пив в ночі, а в ранку -
Чай з малиною на ганку
Вдень ходив він по городу:
Дарував рослинам воду.
Дуже щедро, что аж дивно -
По 15 крапель рівно.
На обід з'ідав колючки-
Рівно сто чотири штучки.
Хочь би раз засумував,
Ні - потякав,шуткував...
Часом в роздуми пускався-
Строгим він тоді здавався.
Ці думки були прекрасні
Ще на рідкость влучні, вчасні.
Якось сон йому приснився
Ніби місяць він постився.
Бідолага так злякався
Що в солому заховався.
Там наморщив лоба тужно
Размірковував напружно:
"Чи ж я телепень надмірний-
Чи ж я дурень неймовірний-
Чом тоді  мені не сниться
Білозубая ослиця?"
Втім осел неразгубився
Гірше лева розізлився.
Розлютився він безмежно-
Це було необережно,
Бо как злість уже пристане,
То так просто не відстане.
Заревів осел наш грізно:
"Соне, геть поки не пізно".
Миттю сон з лиця змінився
Щез,- в повітрі розчинився.
Сон пішов,та злість лишилась,
Реготала,комизилась,
Міни строЇла,дражнилась.
Навить в розмірах мінилась.
Приліпилась як реп'ях,
Так знущалась, - просто жах.

По п'ятах за ним ходила
І за ніс його водила.
Так ганьбила, як могла
Зовсім з розуму звела:
Буйний, коло рота піна,
Дибом шерсть,дрижать коліна.
Гнівався,плював, лягався,
Дурновато посміхався.
Схуднув, як гачок сробився-
Все тому, що злився, злився...
В цьому раціі нема -
Злився наш осел дарма:
Закашлатівся,охлял
І життя свое прокляв!
Та засталась як короста
В мозку дуже думка проста:
"Хочь подумати огидно-
Злість, одначе,крівна,рідна"

Спохмурнів він,засмутився
Раптом муженості лишився
Зовсім мужності лишився:
Соком редьки отруівся.
Ах, який несчастний,ах-
Що зробити може страх!
Ми б його не врятували
Та на щастя ліки мали.
Що купили на базарі:
Тертий хрін у скляній таре
Від турбот, жахливих змін
ПорятуЄ гіркій хрін.
БозбавляЄ він від болю,
ПовертаЄ разум,волю...
Та бридка у злості вдача-
Як приклеілась одначе.
Чи вже лежачи стогнати,
Чи вже стоячи ридати?
Злість, оту гадюку кляту,
Хто підскаже як прогнати?
Як осел іі благав,
Навіть власний хвіст кусав,
Вже старался так як вмів,
Від натуги аж сопів,
Він частівки ій співав,
Танцював і навить грав
Ратичками на баяні
Вухами на барабані
На старання всі Осла
"Бовдур" - відповідь була.
Злість ніколи не назло
Сіе зло.
Просто жити б не змогла
Злість без зла.
Знов Вислюк пісні співав -
Знову успіху не мав.
Як він тільки не старався,
Холодів і роспалялся,
Що він тільки не робив -
Та здоров'я лишь згубив.
Він від Злості заразився -
Аж до сказу розлютився.
У дворі як біс гасав,
Всіх курей перелякав.
Кішці хвостик віддавив,
Мушсці ніжку прокусив.
Потім трохи вгамувався
І у гості зазбирався.
Він на все махнув рукою
(Тобто, він махнив ногою),
На останнЄ вже ре рішився:
В дім до друзів заявився.
"Друзі, миліі, рятуйте,
Як не вчастно я - даруйте!"
Коло себе всіх  зібрав
І про горе розказав,
Що його жене в могилу.
Та й почув пораду милу:
"Прикро,жалосно, ще б пак,
Це вже точно - щось не так!
Саме що - не звісно нам,
Ти виплутуйся вже сам"
"Ой,спасібі за пораду!
Може й сам собі дам раду!
Злість я вже і вигоняв,
Розважав і догоджав,
Знервувався, й захворив...
Стійте !  Я ж іще не ів.
Так, поверну силу й вроду,
З'ївше все у вас з городу.
Що забрала злая днина -
То поверне городина".
Тут віслюк повеселів
Та в городі все поїв.
Потім повернувсь до столу,
випив чай і кока-колу,
З'їв борща і голубці,
Холодця на прікінці.
Потім каві навернув,
Потягнувся і заснув-
В креслі затишнім , м'якім
Він даремно це зробив:
Знову кепьске щось наснилось.
Знову злість вже в сні з'явилась
І відразу ж напустилась,
С диким реготом вчепилась,
Стала дряпати, щипати,
Лоскатати і кусати.
Так намучився невдаха,
Що прокинувся від страха      
Друзі стали дорікати
"Що ж нам с голоду вмирати?
Їж не Їж-усе дарма
Тай нічого вже нема".
Зрозумів осел,знітився
І пішов. Туман зміівся,
В душу  сирістю уівся.
А осел слізьми давився.
Та аж корчився  від злості:
"Більше не піду я в гості".
Злість радесенька, сміется,
Коло него так і в'Єтся!
Він іще дурнішим став-
В чістім полі заблукав.
Заблукав та й білим днем
Не знайшли його з вогнем.
Затоптав він три дороги,
У пилюці хвіст і ноги,
Задріжав всіма ногами,
Змерз і клацае зубами.
Щоб не застудитись здуру,
Завернувсь старанно в шкуру.
Вислюку тепліш зробилось,
Бачить:злість кудись поділась
Ще раніш вона втекла,
Бо мерзлячкою була,
Ревматичною була,
Знести сирість не змогла,
У тепло побігла, клята.
Інших дурників шукати.
Йшов вислюк додому довго
І уранці лишь дочовгав.
Як зрадів!"Нарешті вдома!
Ще й на щастя Є солома!"
Звісно ж всім:коли ти вдома
До вподоби і солома
"Вдома -
І солома Їдома".
Ой, яка ж смачна солома!
Радий наш Вислюк, що вдома.
У гостях лиш раздражнився -
Досхочу тепер наівся.
Задоволений і ситий,
Він нітрохи не сердитий,
Тільки дуже застидався,
Геть,коли опам'ятався:
"Чом так піздно я прозрів?
Сон я бачів чі здурів?"
І забув він Злість- дурепу
Посміхнувсь на всю щелепу.
Вже душа його здорова-
От і посмішка чудова.
І сказать мені приЄмно:
Все це сталось не даремно
Після всіх страждань і мук
Помудрішав наш Вислюк.
Ти мені повіришь, друже,
Він життя цінуе дуже.
Після того, -сдогадався?-
Як зі Злістю спілкувався
Добрий став тепер такий
Навить іноді не злий.
Він позбавився від Злості
І культурно ходить в гості,
Вже до снів лихих байдужий
Словом, -повністю одужав.
Він не телепень безмірний
І не йолоп неймовірний.
Все у нього як годиться,
Злість сама його  боіться.
Ось тому  йому вже сниться
Парубоцьких мрій жар-птиця-
Волоокая ослиця!
        Перевод с русского-
        Ларисы Кайловой.