Кохання у бiблiотецi

Як добре читати книжки шурхотінням сторінок, глянцевим смарагдом впиватися у сутність речей, через твої очі бачити сяєво надії, що прописане поміж стрічок... і стрічок у твоєму волоссі не можу не помітити...
Ти така осяйна, блискуча, манлива; ти вчепилася у мою душу солодким присмаком помаранчу з фрезією... ні, це мигдаль... і цей мигдаль не хоче мене відпускати...
Проскочу, промайну, просто просочуся крізь пальці... твої пальці... білі і блискучі, заніжені, як шкіра немовляти... просковзну повз шпаринку, бо до твого серця ціла безодня, в якій я летітиму, як та Аліса, а обабіч - стоси непрочитаних твоїх бажань і тривог, мрій і зітхань, страхів, помилок, втішливо-зворушливих, пестливо-задушевних шепотінь і співів на вушко спросоння і надвечір, у провулку, де не можна ніколи заблукати і завше є вихід...
Я летітиму і летітиму у твої сни, ставатиму буквицею і кирилицею у твоїх молитвах, звукорядом із семи акордів, що ніколи не диссонують... чи таке можливо? Поліфонією щасливих миттєвостей наповнятиму будні і свята, четверги і вівторки, тижні і місяці, роки і їх ірраціональну незліченність!  Чи ти мріяла про це? А я - великий математик?..
Коли в повітрі зависають поряд із порошинками твої слова - я стою і милуюся. Довго. Не можу поворухнутися і згадати, яке сьогодні число, хто автор Шевченківського "Кобзаря" і як мене звати...
Ти усміхаєшся віями і повторюєш  запитання, а відповідь зависає у повітрі і поряд із порошинками лоскоче моє серце, чи то сонце зупинило час і натягнуло промені між всесвітами, що у тобі і, можливо, в мені...
Заглядаю туди і не можу відірватися від твого погляду... дарма, що ти прикипіла до книжки і я бачу лише зі спини... як я можу бачити водночас... всю тебе, прораховуючи всі можливі і неможливі варіанти, того, про що ти можеш думати... і не здогадуватись водночас.
Солодко.
Не знати нічого. І лише споглядати.
В три "де"...
Тебе. Лише мить. Яка стала вічністю... ні, моєю, назавжди.

11.12.2018