Голубка

   В.Саенко
Вмиває ранок очі голубі.
Новому дню в покорі я молюся.
Сама стою над греблею в журбі,
Як та тополя, під вітрами гнуся.

І, крізь весни благословенний спів,
Вертаеться душа моя з заклання.
А скільки ще незвіданих шляхів
В солодких муках до твого кохання!

Я горлицею сизою лечу,
Немов у сні, мене  твій голос кличе!
Між краплями бешкетного дощу
Ввижається усміхнене обличчя.

Дорогою невіри і блукань
Згубився ти у порожнечі сірій.
Втомилась я від болісних чекань,
Та стержень сильний у моєї віри!

***
Умылось утро с синими очами.
На новый день покорно я молюсь.
Стою я над плотиною в печали.
Как тонкий тополь под ветрами гнусь.

И, сквозь весны благословенной сеть,
Моя душа вернулась из закланья.
А сколько мне пройти придётся впредь
К твоей любови в сладостных страданьях!

Голубкой сизою  летя,
Во сне меня зовёт твой голос зыбкий,
И между каплями игривого дождя,
Мне видится твоё лицо с улыбкой.

В дороге из неверий и блужданий
Ты потерялся в серой пустоте.
Устала я от грустных ожиданий,
Но стержень сильный - ты в моей мечте.