У погляді сумному цьому,
В очах її читався виклик.
І крові сльози із очей лились.
Крізь натовп цих людей, до всього звиклих,
Вона ішла, мов янгол,
Змучений в раю.
Який віддав коханню душу лагідну свою.
Їй згадувались мамині слова:
«Ти ж дивись, не розчаруйся і не помились!»
Ну в чому ця дитина винувата?
У тому, що згубила ця любов її, проклята?
Душа болить і серце плаче…
Померти з відчаю чи все пробачить?
Янгол з розбитим серцем...
© Copyright: Хелена Левченко, 2020
Свидетельство о публикации №120013004283
Свидетельство о публикации №120013004283
Рецензии