Обовязок-11

Як татусь подався в космос,
Підірвавшись на ракеті,
Кинувся униз із мосту,
Чи запутався в пакетах.

Льотчиком злетів невдало -
Й заблудився поміж хмар -
Випарувавсь, як примара,
Загубивши свій радар.

То у жінки, що лишилась
Із синочком на руках -
Один шлях - напнувши жили,
Тягнуть лямку, попри страх.

Крики, жалість і турбота, -
Працьовитість й істеричність.
Безустанний плин роботи,
Що самотнім, мабуть, личить.

І вимогливість настійна -
До синочка, попри вік його,
Стати справжнім та надійним,
Непохитним чоловіком.

Він старавсь, як міг, одначе -
Як стають чоловіками
Не пояснюють терпляче -
Ні на пальцях, ні словами.

А в одній з інтерпретацій -
З материнської подачі -
Означало - бить засранця,
Поки істин не втлумачить.

Тож сутулий, хворобливий,
По-жіночому сварливий -
Виріс чоловік - насилу,
Без бажань та перспективи.

В голові - ракети й космос,
Стрибнути б з моста хоча б,
Навіть в день, коли у гості
Мати кликала дівчат.