Я життя не віршую,
Не римую його,
Струн душі голос чую,
Шепіт серця свого.
Що на думку спадає,
Про те і пишу,
Думка межів не знає
Нею я дорожу.
Так рядочками стелю
Я думку щораз,
Мов засію пустелю
Все густіше чимраз.
Наче зерна у землю,
Спадають думки,
Немов намистини,
На нитки-разки.
Думка за думкою,
Як мережка лягає,
Буває й чаклункою
Й спочинку не має.
Допоки рояться
Думки, наче бджоли,
Писати прийдеться,
Мов засіяти поле.
26.01.2020 р.
Думка
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120012700747
Свидетельство о публикации №120012700747
Рецензии