Не те щоб все було у нас не так,
Дитячою здавалось просто грою, -
Я кожному лишу таємний знак,
І поведу надвечір за собою.
Ми вийдем з дому - змовники доби,
Здолаємо поля, річки і гори,
Повернемо, можливо, не туди,
Шлях втратим серед фауни та флори.
Відчуємо повітря в грудях брак,
Схилятимуться на обличчя віти.
А в хащах прокричить тривожно грак,
Не можна буде щось уже змінити.
І зморшками укриється земля,
І пристрастей погасне в серці лава.
Розтане в небі кожного ім‘я,
Йдемо, допоки там пала заграва.
Не те щоб все було у нас не так
© Copyright: Стах Розсоха, 2020
Свидетельство о публикации №120011407068
Свидетельство о публикации №120011407068
Рецензии
