Вiдлуння жiнки, що кохала

Я впевнений – вона кохала мене, як не кохала інших,
хоча ні я, ані вона не згадували про минуле,
а наші зустрічі складали коктейль зі затишку і тиші,
в якому без емоцій зайвих усе минуле потонуло.

...Хай не завжди, та часом чую відлуння жінки, що кохала, –
у особливо тихі миті нічних поневірянь душевних,
коли пригадуються знову слова, якими побажала
завжди щасливим жити. Я – живу, та пам'ять щастя – щемна.

Кому в житті не пощастило таку закоханість жіночу
зустріти і засмакувати коктейлю справжнього інтиму,
той і не чутиме ніколи, як тиша й затишок шепочуть
любов, що – хрестиком на грудях – усе життя в душі нестиму...


Рецензии