З виду дівчина приємна,
Либиться на тридцять два,
Але в пісні про взаємність
Обірвалася струна.
Може, шкіра надто чорна,
А усмішка білозуба,
З виду гарна, та потвора
Не сміється - шкірить зуби.
Ні, звичайна собі пані,
Без недоліків й принад,
Її в натовпі прогледіть -
Як комету в зорепад.
Як дві краплі води схожа
На мільйон своїх же клонів,
Але нутрощі тривожить,
Обпаливши як бульйоном.
Ледве поглядом схрестившись,
З іншим поглядом колючим,
Потрапляє зразу глибше,
Й ранить серце неминуче.
Тож бажання невідь-звідки
Виникає підсвідомо -
Відійти, бо шепче дідько
Зацідити кулаком їй.
Підійдеш - бє громовиця,
І ненависть серце тьмарить,
Краще навіть не дивиться,
Бо зірватись можна й вдарить.
БОкС-32
© Copyright: Хохол Хохотович, 2020
Свидетельство о публикации №120010707175
Свидетельство о публикации №120010707175
Рецензии