Шумлять гаi

Шумлять гаї, безперестанку.
Та линуть спогади  в душі.
Та повертають мене зранку.
До тебе все ж завжди.
Де ми  тихенько розмовляли.
Серця друг другу віддали.
Шумлять гаї  безперестанку.
Та спогади лунають у серці, завжди.
Співають у серці,  ласкаві  слова, твої.
Та сповідь кохання   жевріє.
Кохання, мов  би,  живе.
Яскравим  вогником  палає,
у моїй  зажуреній    душі.
Моє кохання не згасає.
Навік    зосталося  в  мені.
Не хочу, невзмозі  його  зупинить.
Бо серце  чує  ту біль.
Воно від суму, завжди болить.
Воно відчуває, як я тебе люблю.
Та від кохання, серце радісно  співає.
Мов ластівка вінчає , знову нас.
Кохання  нас з тобой,  навік  з’єднало.
Та  дві  душі  злило  в  одну.
Тепер тебе нема, та спогад  все лунає.
Та плаче гіркотой, від спогадів душа.
Бо кам’яніє серце, та все нутро моє.
Кричу я в простір: Де, ти милий?
Мій коханий, любий , відгукнись!
Немає серцю спокою, до нині.
Мій спокій втрачено, навік.
Душа  тремтить, гуде весь час.
Та стуком, все мені говорить серце.
Спочинь, не клич, не клич,  його!
Він у краю, де ластівка співає.
Де тиша , де клопоту нема.
Лежить собі, та спочиває.
Не  треба,   турбувати.   
Не  треба,  кликати його.
Та він мабуть, не знає.
Як  плачу, кожен  день, за ним.
Моє кохання, мов та зірка.
Воно на небі, все блищить, палає.
Та спогад шле, мені на землю.
Хоч , трошечки ,  спочить,
моєму серцю все ж  дає.
Я хочу в небо, теж  злетіти.
Моє крило відрублене  давно.
А без крила невзмозі, дня прожити.
В думках, до  тебе лину, кожного я  дня.
Та як, до тебе,  мені  злетіти?!
Коли  поруч,  тебе  нема .
Не край мені , ти серце, милий.
Воно і так, і так болить!
Пробач, миленький, тебе я прошу.
Не клич, не клич до себе,  кожен день.
Тебе кохаю, та сумую весь цей час.
Моє   кохання  я  тримаю.
У  своїй  засмученій  душі.
Та я згасаю, як та зірка, кожну мить.
Хотіла  б  тебе  я   цілувати.
До грудей  хотіла б пригортати.
Та  поруч  все ж  тебе,  немає .
Та тільки твій,  з усмішкою портрет.
Мов  ти  говориш,  пошепки.
Моя ти люба, тебе кохаю, я завжди.