. . .
На сходi сонця птах летiв на небi.
Який-то раннiй, невсипущий птах!
Вiн нiс мене вiд себе i до себе –
на крильцях – на малесеньких руках.
Вiн нiс мене над росяним мiстечком
i над глибоким виром рiчковим.
Я думала: до себе – недалечко,
та шлях мiй став далеким i важким.
О пташе милий, янголе ранковий,
уклiн тобi за крилечка твої,
за промiнцi небеснi свiтанковi,
i за дзвiнкi травневi солов'ї.
За те, що ти здолав тяжiння й втому,
здолав тернистiсть всiх вузьких дорiг,
принiс мене з моїх блукань додому
й поклав тихенько на хатнiй порiг.
На сходi сонця птах летiв на небi
© Copyright: Валентина Степанишина, 2019
Свидетельство о публикации №119121408570
Свидетельство о публикации №119121408570
Рецензии