Метели. С укр. Л. Костенко

 
   Циферблат  часов на перекрёстке
   Вьюги снегом белым замели ...
   Шли одной дороженькой - полоской
   Только никуда мы не пришли.
        
   Где незрячих улиц след запутан,
   Там  метели снежная волна.
   Было так легко тогда, как будто
   Ветер нам подсказывал слова.
              
   Подскажи мне ласковое слово,
   Я его послушно повторю.
   Разгуляйся буйно и басово,
   Заглуши все то, что говорю!
             
   Не было ни встречи,  ни печали.
   И теперь нисколько не скорблю.
   Счастлива с другим, мне полегчало.
   И тебя уже я не люблю.
               
   Если и заплачу от обиды,
   Ощутив щеки твоей тепло,
   Львы, что у ворот, нас не увидят,
   Львам глаза метелью замело.

           *****

   Циферблат годинника на розі      
   хуртовини снігом замели…               
   Нам з тобою, видно, по дорозі,      
   бо ішли й нікуди не прийшли.
       
   Знов ті самі вулиці незрячі               
   і замету хвиля снігова.               
   Нам з тобою легко так, неначе      
   вітер нам підказує слова.
             
   Підкажи найлагідніше слово,      
   я його слухняно повторю.               
   Розгуляйся буйно і раптово,            
   заглуши усе, що говорю! — 
            
   Не було ні зустрічі, ні туги.               
   Не було пориву і жалю.
   Я спокійна.               
   Я щаслива з другим.   
   Я тебе нітрохи не люблю.      
               
   А якщо заплачу і руками               
   я торкну ясне твоє чоло, —               
   нас не бачать леви біля брами:         
   левам очі снігом замело.

            Лина Костенко.