А серце обливається сльозами,
Коли пригадую останній раз,
Як була я у гостях, у мами,
Вслухалась нишком в батьковий наказ.
Той образ й досі мені сниться,
Веселий,водночас сумний...
А того літа плакала й криниця...
Тепер вже зовсім двір пустий.
Чомусь то я не помічала,
Що гаснув вогник у душі...
Татусин вогник...якби знала,
Що відійде у майбуття вві сні.
А я собі пробачити не можу,
Той камінь і донині тяготить.
У різних справах я не помічала,
Що життя його на ниточці бринить.
І заснули очі у чеканні...
Погляд вічний дивиться у даль.
Тільки подих той життя останній
Приховав й замаскував печаль.
На колінах я цілую руки
На могилі подумки твої.
І спокутувать мені той гріх крізь муки
Поки не пробачиш нас ти хоч вві сні.
Покаяння
© Copyright: Мария Кирилова-Лукавецкая, 2019
Свидетельство о публикации №119120808645
Свидетельство о публикации №119120808645
Рецензии