Не барись...

Було тепло, було гарно,
                було тихо.
Десь за обрієм
                ховалось
                горе-лихо.
Жовтим листям
                ніжно осінь
                ворожила
І зима шляхів іще
                не порошила.
Жовтим листям
                ніжно осінь
                ворожила
І зима шляхів іще
                не порошила…


Нас лиш двоє
                між твердю і небом.
Глибочінь зазирає
                у вись…
… Ти шепочеш –
                не треба, не треба…
Наче просиш мене –
                не барись!
… Ти шепочеш –
                не треба, не треба…
Наче просиш мене –
                не барись…


Пріле листя
                із туманом
                і грибами
З двох стежин
                одну намріяли
                між нами.
А куди вона веде
                не сказали
Й нам веліли
                щоби ми
                не питали!
А куди вона веде
                не сказали
Й нам веліли
                щоби ми
                не питали!


Нас лиш двоє
                між твердю і небом.
Глибочінь зазирає
                у вись…
… Ти шепочеш –
                не треба, не треба…
Наче просиш мене –
                не барись!
… Ти шепочеш –
                не треба, не треба…
Наче просиш мене –
                не барись…


Так не було,
                не могло…,
                але стало!
Що боліло – відійшло,
                відпалало.
І за обрій
                в далечінь
                небокраю
Із собою ти мене
                забираєш!
І за обрій
                в далечінь
                небокраю
Із собою ти мене
                забираєш!


Нас лиш двоє
                між твердю і небом.
Глибочінь зазирає
                у вись…
… Ти шепочеш –
                не треба, не треба…
Наче просиш мене –
                не барись!
… Ти шепочеш –
                не треба, не треба…
Наче просиш мене –
                не барись…

26.11.2019