* * *
Коли душа життям несита,
I в прагненнi прекрасного згора,
А доля пiснею пролита,
Мов в небi чистiм крила журавля.
I погляд не бентежать перли,
I шашiль заздрощiв не точить враз, -
Якi потрiбно мати нерви,
Щоб жити просто, а не на показ.
Гори! Завжди впивайся свiтом!
Дзвiнку росу вiдчуй серед зими,
I вiхолу студену лiтом, -
Обходь стежки до ситої тюрми.
Хто в твореннi добра згорає,
Кришталь сльози у щиростi дзвенить,
I творчостi вогнем палає, -
Той в силах вiчнiсть зупинить на мить.
Коли душа життям несита
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2019
Свидетельство о публикации №119120409671
Свидетельство о публикации №119120409671
Рецензии