. . .
Зима накликала вiтрiв,
таких, що з нiг зiб'ють в дорозi.
Твiй недоречний зблiдлий гнiв
зостався на твоїм порозi.
Зима змостила вже мости
там, де ранiш я не ходила.
Твоє запiзнене «Прости!» -
як птахи знiвеченi крила.
Зима насипала снiгiв
там, де вони не можуть бути.
Невже ти все-таки зумiв
мене, забутню, не забути?
Зима накликала вiтрiв
© Copyright: Валентина Степанишина, 2019
Свидетельство о публикации №119120402923
Свидетельство о публикации №119120402923
Рецензии