Етюд

Так-так, я чув...
«Дзеркалля слова»...
«Сумління тисячі сумлінь»...
Душа на вшиткєє готова,
аби на ню не впала тінь

ганьби за зрушенеє право
на захист раночку вночи,
коли сердець таньшає слава,
в гріхах шукаючи причин

свого пустого сороміцтва
в чужих, невпевнених рядках
про смерть, як вдаване каліцтво
і кров на втрачених руках.

То все про ню!
Про втяту в коло
опублікованих бажань
співати з нині тільки соло
із мрій на фоні дорікань

за те, що викохав принцесу
і киснем дихаєш без втрат
людини в урвищах процесу,
де біль - стандартний результат.

Про ню, спокійну і величну,
немов холодні небеса,
що гріють в реченнях окличних
надії в’янучі перса,

і віддаються на поталу
німим ілюзіям людей
про світ, якого вічно мало
в скоринках правильних ідей.

Про ню, стандартну і огидну
в серцях, що Бога не пізна
на тих стежинах, де не видно,
як вниз здіймається стіна

страхів потрапити в неволю
своєї бідності на мить,
коли сусід вмира від болю,
а в тебе ніц бо ж не болить.

Так-так, то все про віру!
Диво,
що притаманне лен живим,
і світ транслює нам наживо
скрізь предків вихололий дим

на тих, не втрачених рівнинах,
де хтось, задуманий в жалю,
віддав катам на страту сина,
й не встиг сказать йому: «Люблю...»


Рецензии