* * *
Я не навчився жить промiж людей,
Де заздрiсть, вiдчаї i втоми,
Де стукiт до зачинених дверей,
Де свiт подiбний вiхтевi соломи.
Я не кохав, забувши геть про все,
Бо спраглий в маревi про щастя.
Знай вiрив, спокiй доля принесе,
I вiрш мiй знаю хоч на щось та здасця.
Душi сколовши ноги по стернi,
Спокiйний в самотi роками.
Лiчив степами полиневi днi,
I не пiзнав кохання до нестями.
Тож нинi лийсь горiлка у графин,
I розум вiдлiтай у Лету.
Я знову мiж людей як перст один,
I в тернi шлях скандальному поету.
Я не навчився жить промiж людей
© Copyright: Анатолий Драбрезир, 2019
Свидетельство о публикации №119120300779
Свидетельство о публикации №119120300779
Рецензии
