Жив колись в часи застою
без журби, мов за стіною,
також жив в часи диктата,
дні були не гірші свята.
А коли йдемо в Європу
нас розділи аж до тіла,
скоро знімуть все, що вище,
що б до неї було ближче.
Живемо немов нудісти,
що б прикрити те , чим сісти,
а коли того немає
нас усіх одне чекає.
Як тих в секті трясунів
хто зовсім ще не прозрів,
всі неначе в зомбі тата
красномовного диктата,
чи на суїцид чекати,
чи свою мотузку брати.
Ніби в тому анекдоті
де мінялись президенти,
Так і живемо в ці дні,
ніби в гіпнотичнім сні,
А хто нас тоді розбуде,
коли нам ще гірше буде.
Укр. Часи застою
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2019
Свидетельство о публикации №119120303123
Свидетельство о публикации №119120303123
Рецензии