. . .
I не картай мене за те,
що помiж нами не збулося.
Мое вже сивiє волосся,
й зозуля плiтки вже плете.
I не картай мене за те,
що у саду не мають змоги
розквiтнуть яблунi розлогi,
i дичка з-помiж них росте.
I не картай мене за те,
що я на пiвночi зимую,
повiр, я плачу i сумую,
як сходить сонце золоте.
I не картай мене за те,
що в хмарах часто я лiтаю, -
я там живу,
я там спiваю,
i маю щастя там просте.
I не картай мене за те
© Copyright: Валентина Степанишина, 2019
Свидетельство о публикации №119120310437
Свидетельство о публикации №119120310437
Рецензии