Доки... Маргарита Метелецкая

                http://www.stihi.ru/2019/11/30/4499

«Бывает миг такого потрясенья:
Увидишь мир, как будто в первый раз.
Под вечер туча, серости осенней,
Впадает словно в золотой экстаз».
                Лина Костенко.

Отлетали листьев стайки,
Славлю осень, провожая…
Зимних сумерек утайки
В стих мечтательно вплетаю.

Тропки - в изморось-рисунках,
Сны застыли в тёмных лужах.
Клёны, вытянувшись в струнку,
Голы, чёрны, равнодушны.

Рань. Из плотного тумана
Солнце в нимбе выплывает,
И как будто без обмана,
Двор согревши, обещает,

Что порадует теплынью -
Дарит призрачное счастье.
Но за облачною синью
Уж зима готовит снасти.

И стихи мои остынут –
Может вовсе бесталанны?
Полетят рои снежинок,
Щедро из Господней длани.

Стану я просить у Бога,
Чтоб своею Божьей волей
Он строкам моим убогим
Цвет оставил васильковый.

Оригинал.

       "Буває мить якогось потрясіння:
        побачиш світ, як вперше у житті.
        Звичайна хмара, сіра і осіння
        пропише раптом барви золоті"
                Ліна Костенко.

        Доки в зиму сутеніє -
        Так замріяно віршую...
        І старанно, як умію,
        Осінь дивну я віншую...

        Хідники* наскрізь промерзлі
        І у темних снах калюжі...
        Клени, виструнчившись в черзі,
        Чорні, голі та байдужі...

        Сонце в німбі виринає
        Із ранкового туману -
        Двір бігцем перетинає,
        Наче вводячи в оману,

        Що тепло - іще надовго...
        І дарує щастя миті...
        Та зима уперто човга
        Десь з-за хмарної блакиті...

        Охолонуть вірші мої -
        Може, зовсім безталанні?
        Полетять сніжинок рої,
        Що дрімають в Божій длані...

        І проситиму у Бога -
        От неначе... у ворожки? -
        Щоб рядкам моїм убогим
        Колір залишив...волошки.
 
         Хідники* - тротуар.