Покинутий

Вже темно, та дощ не вщухає.
(Мене намагається змити?)
Сердечко в грудях калатає
І мерзне покоцаний хвіст.
   Голодний... і майже немає
   Бажання боротися, жити...
   Ще й вітер наскрізь продуває
   Старезний розхитаний міст...

Нема ані мами, ні тата,
Сестер і братів теж не маю;
Найменшого збила машина,
Здається, у тому дворі...
   Сестричку втопили дівчата
   В калюжі. Навіщо — не знаю.
   За мною ж ганялася псина,
   Та я врятувався в норі...

Напевно, весь світ проти мене
Озброївся ніби на монстра:
Природа, тварини і люди
Мене незлюбили за щось.
   Кому ж кошеня безіменне
   Завадило? Гірке і гостре
   Нікчемне життя у приблуди
   Прожити мені довелось...

Штовхали мене мов холуя —
А я лиш просив допомоги.
Та доля, на жаль, невмолима:
Тож замість перин бите скло.
   Пробачте мені, всі кому я
   Потрапив на очі й під ноги;
   За те, що нявчав під дверима
   І слізно благав про тепло...

© Alice F. (23.09.2018)