Квiткарка

Ти променем сонця для неї була
І подихом вітру свободи.
З тобою вона ще з зерня розцвіла
Урозріз законам природи.

Поїхати ладна була хоч куди
За покликом "квітки" своєї —
Носилась неначе з малечею ти
Й жила винятково для неї.

Ти вчила її не боятися зла,
На захисті правди стояти.
Тож "квітка" твоя у любові росла,
А ти їй була наче мати.

Плекала, любила мов рідне дитя —
Найбільше за все, що існує,
І навіть віддала б за неї життя,
Бо серце над всім хазяйнує.

Струмочками часу спливали роки —
Кохання твоє не минало.
Про "квітку" єдину і сни, і думки...
Щасливе життя вирувало.

Усе б так було і надалі, але
Вона підросла та зміцніла;
Всередині досі наївне й мале,
Та зовні красою рясніла.

"Я виросла" — каже, — "І хочу іти
"Надалі стезею своєю.
"Нарізно відзараз підем я і ти.
"Я нас не вважаю сім'єю".

"Я вдячна за все, що дала ти мені,
"Та більше потреби немає.
"Чи досі мене ти кохаєш, чи ні —
"Нас разом ніщо не тримає".

Твій всесвіт мов горщик розбився ущент:
Зруйновано мрії і плани.
Скінчилася п'єса. Завіса. The End.
І сцену знесли урагани!

Діру, що у серці, латав алкоголь
Щоразу у збільшених дозах
І кидав тебе, відібравши контроль,
В нескромних для дівчини позах.

А ти прокидалась і знову пила,
Щоб якось той біль приглушити.
Бо досі ти тільки для "квітки" жила —
Для кого тепер тобі жити?

Кому дарувати любов і тепло?
Кого цілий день доглядати?
Чиї золоті пелюстки і стебло
Плекати тобі й цілувати?..

У пам'яті сотні яскравих картин
З минулого, що не забути.
Лишитися з ними один на один —
Це кара, її не минути.

Минуле завжди переслідує нас,
Та я йому все пробачаю.
Знай, горе лікує не склянка, а час,
А в склянку налий собі чаю!

І досить жалітися, мила моя —
Попереду часу багато.
Твоєю зроблюсь підопічною я —
Скоріше забудеш про втрату.

Доглянеш мене наче справнжій квіткар:
Обпшикаєш всю із балона...
А я буду пити солодкий нектар
З вікна біля твого балкона.

© Alice F. (05.04.2019)