Дай за дай

В сусіда нашого загнулася кобила.
Тужив недовго він, та раду дати зміг:
Кантарку дав, приставив з заду вила,
І в плуг сердешну жіночку запріг.

Орати - не сидіти у світлиці,
Там пруху треба мати - ого-го,
Все ні по чому буйній молодиці,
Пепепрацює баба будь-кого.

Вже сьома борозна на горизонті,
Вже пар під пахами у хлопа й мокрий чуб,
Кохана рве вперед, немов на фронті,
Аж від кантарки тріснув гнилий зуб.

Фінал палкий: зорала баба поле,
Та радісно полізла на диван,
І хлопу крикнула: " Тепер - мої "приколи",
Кантарку - в зуби, бісовий чурбан.

Замучити збиравсь, щоб "відкосити"?..
Не тут - то було, ще надія є,
То ж відробляй,... Що, довго ще просити?
Я сподіваюсь, щось іще встає"?..

Припав, немов до вимені доярка,
Пихтів, старався, мучився, стогнав...
І чесно заслужив чергову чарку,
Та докоряв собі: А - ЖЕБИ ЗНАВ.

Мораль проста: У баби - свої плани...
Не "МОЖЕШ".., то не зв"язуйся, чурбане.