Сон жебрака

Моя країна процвітає від добра, -
Усіх мерзотників покарано на дибі,
З народу впала утисків гора,
Газдує кожен у своїй садибі.

Вже дзвони храмів тішать нові дні,
Весна життя народжує надії.
Повсюди чути жарти та пісні,
І кожен втілює всі задуми та мрії.

При справі всі, робота неважка...
Веселий гурт у ранішній порі.
Дитячий "щебіт" в яслах, дитсадках,
До школи поспішають школярі.

Пенсіонери "крешуть в "Доміно"",
Подорожують в гори, або в ліс,
Бабусі вічно зирять у вікно,
І згадують про пору гірких сліз.

Закон оберігає і тварин:
В притулку пси харчуються щодня,
Опікують батьків донька та син...
Народ і влада, як одна рідня.

“Вставай, ледащо, гебай звідсіля ”,-
Зарохкав бас, і поліцай мордатий,
Кийка до мого носа приставляв...
Я зрозумів: тепер вже не поспати.

То ж - з лавки встав, торбину в руки взяв,
І почвалав по вулиці тихенько.
На мене з постаменту поглядав
І співчував зажурений Шевченко.