Вдова з Сарепти

Пророк Ілля  підходив  до Сарепти,
Скрізь посуха, ні цвіту, ні трави...
Та знав: Господь не дасть йому померти,
Бо сам привів сюди, де дім вдови...

Вона збирала дрова  біля міста...
«Можливо, ти води мені даси? -
Пророк гукнув вдові - так хочу їсти...
І ще шматочок хліба принеси»

«Живий Господь твій! Хліба я не маю, -
Приречено промовила  вона.
Олії краплю в глечику тримаю,
Й в  посудині ще жменю  борошна.

Оце спечу коржі собі і сину,
З’їмо й помремо! - мовила вдова!
Доволі непривабливу картину,
Її понурий настрій малював.

-Спечи коржа і перш мені дай з’їсти,
Й побачиш чудо - вимовив пророк,
Бо сам Господь послав мене в це місто,
А ти послухай, що говорить Бог:

Не зменшиться у глечику олива,
В посудині теж буде борошно,
Й продовжиться оце велике диво,
Аж поки в полі виросте зерно.»

Пішла вона й по слову все зробила,
Яке пророк Ілля їй сповістив.
Тепер вони удосталь  хліба  їли,
Бо як сказав Господь, так і зробив.
~ДЛВ~