Як мало тих, з ким хочеться проснутись,
Спивати ранок, чути серця стук,
Беззахисною пташкою горнутись,
Та відчувати ніжність теплих рук.
Вдихати тишу, наче випар кави,
Під тихий шепіт жвавого струмка,
Щоб погляд пестив сонячні заграви,
Та розчинявся в лагідних думках.
Мов первістки, - одні серед Едему,
Літаємо в бездонних небесах,
Єднання уст народжує поему,
Що повниться в споріднених світах.
Лиш я і - ти, розчинені в довкіллі,
Сердець обійми та незнаний шал,
Волога, що з'явилася на тілі...
Ідилія... Кохання править бал...
А вечір знову теплий та привітний,
Густа трава, м'якенькі спориші...
Ми знов удвох - мала частинка світу,
З жагою у оголеній душі...
Як мало тих, з ким хочеться проснутись. Зi збiрки
© Copyright: Андрей Королёв 7, 2019
Свидетельство о публикации №119112300160
Свидетельство о публикации №119112300160
Рецензии
На это произведение написано 9 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.