Не плач матусю

Не плач, не плач, матусю рідна.
За плечі обіймає її син.
Він тихо на вушко   шепоче.
Мамо,  я  кохаю  тебе.
Та падає сльоза на руку.
Пекуча, як вогонь.
Не плач, не плач, моя рідненька.
Додому, скоро, повернусь.
Не просихає сльоза у неньки.
Бо стогін чує, серденько її.
Гостю- Біду, хтось, посилає в оселю. 
Непрошеною буде, в цьому домі вона.
Не плач, не плач, матусю рідна.
Сльоза   йому заливає  плече.
Та ти у мене все ж одненький.
Не знає мати, як сина,
від  біди збереже.
Вкриває землю порох.
Гіркі сльози  ллють  матері.
І може, Ворожі, теж плачуть.
Так само, як українські матері.
Вони в муках народжували своїх синів.
Та  в любові ростили  дітей своїх .
Не плач, не плач, рідна мамусю.
Сльозинки витирає син.
Не треба плакати, стогнати.
Ще рано,  класти  у домовину мене.
Живий я мамо, ще живий.
Піднесла мати ікону.
Благословила сина свого.
На захист від куль ворожих, дала оберіг.
Хай захищає,  тебе синку.
Та  завжди, супроводжує тебе.
Стане мати при дорозі.
Жде і вдень, і вночі, сина свого.
Та  минає літо, осінь.
Вже зима настає.
В теплі краї птах відлітає.
Та сина все нема.
Плаче  мати сива, за сином.
Тільки стогін її , чує земля.
А сина все нема, та нема.
Може прийде син до  рідного порога.
Може мати зустріне, сина свого.
В обіймах затримає, серце своє.
_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,_,
(ХОККИ)
 Радощі. Сльози.  Печалі.
 Гіркі слова в душі.