Схаменись, козаче!

Вовком  виє, завиває,
смуток  наганяє,
страшний вітер з океану
у  полі  гуляє...

Він летить,добра не сіє,
птаха  не  співає,
мою  рідну  Україну
на  смерть  розтинає.

Тож  була така красуня,
казково - квітуча,
а тепер волосся сиве,
під  ногами  круча.

Потемніли  ліси  голі,
почорніли  хати,
запропащі  наші долі-
заскрипіли  грати.

Валить дуби могутнії
корінням   у  гОру,
хилить верби плакучії,
до  самого   долу.

Вже  калина  не палає
калиновим  цвітом,
стоїть  в лузі - почорніла,
павутинням  вкрита.

Зім"яв цвіт той,тай розвіяв
пелюстки  по світу,
занапастив та знедолив
землю смутком вкриту.

Деж той вітерець тепленький?
Деж бо та хмаринка,
що окропить святу землю,
мов  малу  дитинку?

Забуяє  гарним  цвітом
мій   родючий   крає,
а  музИки  веселую
пісеньку   заграють.

Вмить, країна  моя мила
вмиється   росою,
та повстане перед світом
дивною   красою.

Гірко  плаче  Україна,
мов сирітка плаче.
Захисти  свою  дитину!
Схаменись,  козаче!