Пост-магiя -Квартет-

По протоптаних Господарями сюжетних стежках
ми ведемо себе до переходу.
Перевідники терпляче чекають.
П'ють чай і каву.
Варять в казанку на відкритому вогнищі борщ або куліш.
Кажуть, що в Тібеті чай дуже подібний на те вариво.
Не знаю. Я там не був і не буду, тому повірю на слово.
Перевідники терпляче чекають.
Борщ булькотить, мліє.
Дія перша і остання.

Слово лише оболонка, плівка, плівочка, пелюстка
В ній міститься всеосяжність, всесвіт, музика
і пустка, пастка, сітка, порожнеча
визначальна, безкінечна.
Спи, малечо, засинай!

Дія друга. Теж остання.

- Слухай, хлопче, скільки можна? Ти нас мусиш перевести!
- Я? Ви напевне помилились. Тут я лиш оповідач. Спостережник, більш нічого.
- Але ж нам тебе вказали.
- Хто?
- Ну оті, на Перевалі, що розтоплюють сніги.
- То вони пожартували. Повертайтеся назад.
- Але ж он вона - дорога. Просто нас переведи.
- Та немає там нічого. Місяць грається з водою.
То - міраж. Фатаморгана.
Збийтесь, люди, йдіть назад. Відшукайте Дао в серці.
Там - дорога, там шляхи. Я лише спостерігаю і записую.
Це - все.

Дія третя. Теж остання.

У погоду і негоду він виходить у астрал.
Це він так жартує, звісно.
А насправді він до лісу шпацірує кожен день,
там гриби собі збирає, трави, хвою, корінці.
Варить,суше,дисцилює, повертаючись додому.
Він наповнює собою:
світло, воду, тексти, звуки.
Може навіть і думки.

Це вже точно - епілог.


© Валентин Лученко, 2019