Блискавицi серця lxxxiv, iти щоби iти

1.

іти
щоби іти
і ти
забуте поруч
намацані кути
розкутані простори
з туману андромед
на подвиги персеїв
любов
іще не мед
а пагін орхідеї
2.

ой не в сльозі
ще сіль
на возі
з чумаками
із небом звідусіль
де серце
ще не камінь
а Боженько
не спить
усім безбожно
світить
ще душі
не снопи
не бабине
ще літо
іще
і ще і щем
не знають
хто з них корінь
хто префікс
із дощем
а хто
уява хвора

3.

кому потрібні
ми
плаксиві
солов’їні
коли ціна
за мир
стояння
на колінах
коли свої
чужі
а рідні
розлетілись
і вже
нема межі
ні пороху
ні сили
у зарослях
шляхи
у ямах
перемир’я
і світ
глухим-глухий
коли все в пух
і пір’я

4.

увагу бавить
рух
спливаючого
часу
його банальну
гру
насмішки
і гримаси
акорди
і мазки
на полотні
минувшин
за відстанню руки
шукають мертві душі
за світлом
плаче тьма
не знає
де їй бути
щоб місяць
не дрімав
і можна жах
відчути
ввімкнувши
між уяв
закостенілу
сцену
де спомини стоять
безлисто-безіменні

5.

утіха
це коли
нема де щастя діти
забув
де там болить
згадав
як пахнуть квіти
і вивільнив з кишень
щоденно-мідний
брязкіт
і ти один лишень
розшитий
і без маски
заповнюєш
едем
як тишу небо
в храмі
і кров
з твоїх грудей
не заросте
у шрамі

6.

навколо метушня
новин кралинні кола
хто
вершник
без коня
хто
на коні
та голий
а там
буває все
та там
мені не бути
мене туди несе
де можна серце чути
де ніжність
на ножах
а щирість
на розпутті
де я
вже не межа
а поміж слів
по суті
де просто
слів нема
і сходиться
безссоння
погрітись
бо зима
у місті
і на скронях

15 Листопада, 2019


Рецензии