Давай з тобою вип’ємо вина!
З бокалів на такій тоненькій ніжці.
Давай з тобою вип’ємо до дна
ковточками... удвох — не наодинці.
За наші дні, і взагалі, за час,
що був, що є, і буде.., буде.., буде.
Ще скільки там відведено для нас
до строку все земне ураз забути?
Колись впаде, розіб’ється кришталь
на тисячі скалок — ясних, як сльози.
І, мабуть, жаль, напевне, буде жаль,
що сталися такі метаморфози.
Забарвляться уламки кришталю
у кольори всіх пізнаних емоцій.
Тоді тебе й себе я знов знайду
в калейдоскопі вже на тому боці.
Хвала мозаїці і світові хвала:
за кольори у візерунках долі,
за не змішання фарб добра і зла,
за почуття і погляди прозорі.
Давай з тобою вип’ємо вина!
Лоза і сонце у богів на рівних.
Давай з тобою вип’ємо до дна.
Тримай бокал обачніше, мій рідний.
Таня СВІТЛА
10.2019 р.
Вино ковточками
© Copyright: Татьяна Бевз, 2019
Свидетельство о публикации №119111100090
Свидетельство о публикации №119111100090
Рецензии
