Дуринда

Себе «узули», як могли,
стирчать місцями тільки ребра.
Міркуєм, може, так і треба,
волаємо, перемогли.

Розпочалось тепер нове –
козак повинен відступати,
іти з насидженої хати.
Чи він таке переживе?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Назад огледівся козак,
побачив начебто минуле,
і думка щира промайнула.
«Дуринда», – сам собі сказав.


Рецензии