Фотография 1963 года

Вдивляючись в обличчя випускників восьмого класу 1948-го року народження, Вище Булатецької восьмирічної школи,  (що на чорно білій світлині 1963-го) можливо в цю найкращу їх пору життя, та мрій і сподівань,  вони нагадали мені той час і незабутню мить і шкільні роки коли і я був не на багато молодшим від них, і коли вчився разом з ними в одній школі в молодших класах, а пізніше в старших.
Отож починаючи оповідь про світлину 1963-го року почну з першого нижнього ряду, зліва направо з шановних вчителів.

Марія Олексіївна Кочерга, - вчителька молодших класів, працювала в Вище Булатецькій школі, в тій будівлі, що біля Попової гори де і вела саме оцей  клас з 1955-го по 1959-й рік.   Проживала в своєму приватному будинку, з чоловіком і двома дітьми в кінці вулиці Салівка біля великої поляни, де поряд з її будинком стояли в один ряд сусідні хати Целютіна, Ломаки, та інших. Чоловік у Марії Олексіївної  був Петро Кочерга в колгоспній тракторній бригаді працював трактористом широкого профілю. Не пам’ятаю в якому році,  але він трагічно загинув від попадання в нього розряду блискавки.  і Марія Олексіївна залишилась одна з дітьми. Старшого сина звали Володя, а меншу дочку Ольга. Чи може Ольга була старшою від Володі, я забув. Марію Олексіївну, завжди пам’ятаю такою як вона зображена на цій світлині. Скромна. Не метушлива. Правильні риси слов’янського обличчя. Середній зріст. Волосся немов русяві і складені на потилиці в косу як у Юліїї Тимошенко, тільки занадто скромніші.

Друга вчителька в цьому ряді Пожар Тетяна Петрівна. Маленького зросту, кругленька, але не повна жінка. Вчителькою молодших класів наскільки я пам’ятаю не була і весь час  викладала один предмет в старших класах історію. Постійно в селі не проживала, так як мала особистий будинок чи то в Лубнах, чи в селі Круглик..

Третій в ряду після двох жінок Соломаха Микола Гнатович. Вчитель хімії, зоології, анатомії. На той час він був мабуть керівником цього класу. 

Четвертий  і перший з правого боку  Севостяненко Петро Денисович. Директор школи. Вчитель алгебри, геометрії, фізики. Якось про нього писав Микола Кондратенко що Севостяненко був схожий на артиста Павла Кадочнікова. Між іншим Кадочніков року народження 1915-го, а Севостяненко 1916-го.

У другому ряді зліва направо учениця цього класу Ольга Губренко. Знаю, що проживала на початку села від сусіднього Нижчого Булатця, на кутку Польща в багатодітній сім'ї.  Із її братів  найстарший був  Іван, потім Степан, потім Ольга, Настя з якою я ходив в один клас і найменша Марія.

Віра Кочерга. Проживала по вулиці Борохівка, поряд з дворищем Гайдука Оександра. Після закінчення восьмого класу ходила в дев’ятий, десятий і одинадцятий клас в село Новаки, куди ходив і я тільки на два роки пізніше. Після 11-го класу, я не знаю її подальшого життя.

Андрій Кочерга. Пам’ятаю, як при створенні першого духового оркестру, він починав ходити на репетиції в Гусарову школу і мабуть грав на альту, чи тенорі. І якось запросто у нього виходило спілкування з нашим першим капельмейстером, так як обоє завзято любили табачні вироби і під час перерви випалювали не одну цигарку. У батьків Андрія Кочерги також як і у Губренків була багатодітна сім’я.  З його сестрою Ольгою я ходив в школу в один клас з першого по восьмий.

Галина Сулима. Дуже красива і симпатична дівчина. Середнього зросту. Правильні риси обличчя. Здається тоді була кучерява. А також мабуть як і Віра Кочерга після восьмого класу, ходила в дев’ятий, десятий і одинадцятий клас в село Новаки.

Іван Ломака. Після закінчення восьмого класу продовжив навчання в Лубнах у школі №2. А ще Іван любив малювати і  таки закінчив художню студію В Лубнах якою керував Василь Семенюта Народний художник України. В 1967 році разом з Іваном Ломакою я також деякий час ходив в художню студію, а потім покинув.

Ніна Халявицька, та що проживала біля Гусаревого лісу  лісу де Попова гора а тоді ще далі понад лісом. Здається у неї була старша сестра  Шура і вона ж у нашій школі була піонервожатою. У цій сім'ї самий старший із дітей був Олексій він дружив з моїм старшим братом Олександром. А ще у них був Василь Халявицький, який працював у колгоспі зоотехніком. Яка доля у Ніни Халявицької подалі після школи  я не знаю.

Олексій Мищенко. Один із активних засновників першого духового оркестру в нашому селі.  Його любимим інструментом була труба першого голосу. Через багато років він і сьогодні, один з найстаріших музикантів Вище Булатецького оркестру.

Віра Дацій. Сусідка однокласниці Галини Сулима. Була не високого зросту. Симпатична. Артистична. Приймала участь в самодіяльних хорових колективах. Працювала продавцем в сільському магазині.

Поліна Таран. З її меншою сестрою Ніною я ходив в один клас з першого по восьмий. Окрім двох дівчат Поліни та Ніни в цій родині було ще два брати  Микола і Володимир.

Марія Шарапа. Ходила в дев’ятий, десятий, і одинадцятий клас в Новаківську школу. Вчилась старанно і охоче. У неї була найстарша сестра Віра, старший брат Микола, менша сестра Анастасія і ще менша Євдокія.

Галина Сало. Знаю, що у неї був брат Микола. Він також один із музикантів духового оркестру. Батьківське дворище знаходилось напроти зерносховища, там де хата садовника Степана Калениковича.

А от хто поряд з Галиною Сало, - не пізнаю. Хоча здається що це Корабльова. Проживала десь біля вчительки російської мови Марії Тимофіївної. У цієї вчительки батько Тимомофій був інвалід.

Михайло Сколота. Мій родич по лінії батька. Його тітка Галина Михайлівна Кочерга  вчителька молодших класів мені приходилась троюрідною сестрою. Я вже про це дізнався через багато років від самої Галини Михайлівної. А колись давно, Михайло Сколота спас мене від погибелі коли я провалився в воду на Копцевому ставку як грали в хокей. Він не розгубився і подав мені довгу палицю з допомогою якої я і вибрався з води. До дому зразу ж  не пішов, щоб батьки не знали про те що  трапиося і спочатку сушився у двоюрідної сестри Тетяни Курило. А потім вже як підсох пішов до дому.

Петро Гайдук. З його меншим братом Іваном я вчився з першого по восьмий клас. У цих двох братів було ще дві сестри (так мені здається).  Пам’ятаю як їх сусідка Ліда Гайдук, моя однокласниця, прийшла в школу і розказала про те, що їм потрібна продуктова допомога. І ми всі класом ходили до голови колгоспу, розказували ситуацію і потім їм було виділено саме необхідне.

Михайло Кочерга. Самий найближчий сусід родини письменника Миколи Кондратенко. Батько Михайла Кочерги, був в селі комірником зерносховища, що на той час знаходилось біля цвинтаря. У Івана Трохимовича була дружина Вікторія родом з Білорусії. Свого сина Михайла вона називала Мєшка, мабуть так само як на українській мові  Мишко чи на російській Міша. У нашому селі я знав тільки одного чоловіка якого називали Мєшка, це і був Михайло Кочерга. У цій родині ще була дівчина Ліда 1951 р. н.  Ніколи не забуду, як у хаті Івана Трохимовича в шістдесяті роки я вперше дивився телевізор і саме кінофільм «Гамлєт».

Люба Коваленко. "Красавиця. Комсомолка". Одна із небагатьох дівчат, що була учасником поки починали засновувати духовий оркестр, хоча потім і перестала ходити на репетиції.  Її мама була передовою і відомою ланковою на весь район. Через багато років я писав до Люби: «Мені навіть не віриться, що Ви пам’ятаєте, моє минуле життя, саме в ті роки коли мені було чи сім чи вісім років…. Ви мене пробачте але я Вас спочатку не признав, хоча і дуже пильно вдивлявся в Ваше фото… Якщо Ваше дівоче прізвище Коваленко, то в нашому селі з таким прізвищем я знав лише одну жінку, яка жила на краю села десь біля моєї хрещеної матері Антонини Халявицької» На сьогодні з Любою Коваленко я листуюся в соц. мережах і дуже їй вдячний за пам'ять.

Федір Мищенко. Один з найбільш добрих олюдей яких я знав до самого останнього часу. Був високого зросту, міцної статури. Любив музику і спорт в однаковій мірі. В духовому оркестрі грав перші партії разом з Михайлом Толочієм на баритоні і на тенорі. Його особистий голос також був схожий на баритон. Коли в 1965 році появилась «Черемшина», Федір Мищенко був її першим виконавцем в самодіяльному колективі.

Анатолій Кочерга. На сьогоднішній день доцент кафедри Полтавської аграрної академії. Кандидат сільськогосподарських наук, вчений-агроном. В ті часи поки я його знав з першого по восьмий клас він був завжди охайно і чисто одітий, носив старанно вигладжений піонерський галстук, а пізніше здається був і піонер вожатим.

Ще про одного учня цієї  школи, та колектив 1948 року народження слід сказати обов'зково, так як з початкових класів він учився разом з усіма, і десь з шостого чи сьомого перейшов в районну школу № 2 яку там і закінчив, а окрім того ще й закінчив музикальну школу по класу баяна. Це  Володимир Петрович  Легуша, з яким я дружив  з появи «Черемшини»,  і до появи в моєму житті  Рішара Гальяно (звичайно в інтернеті) та його квінтета «La strada»

Ну, от і вся оповідь, про моїх старших друзів 1948-го року народження.