Листопад листопаду

Наталья Бидненко
1 ноября в 20:20 ·
***
Листопад зірвав сльозу на вії.
Промінь сонця знітився й зачах…
А тягар нездійсненої мрії –
Чорний камінь на моїх плечах.

Листопад в серця дощем хлюпоче,
Вітер виє, наче знавіснів…
У твої сумні зелені очі
Надивляюсь тільки уві сні.

Листопад – це за весну спокута,
Пофарбована у вохру і кармін…
Ту весну, на жаль, не повернути -
Непідвладний людям часоплин!

01.11.2019, десята ранку


Реплика
 (Доктора Эф)

Листопад листопаду    

Листопад з дощем не забарився,
Ані сонця, ані промінця…
Не один сірома зажурився
А не вб’єш зажуру без винця.

Вже й останній з грунту помідорчик
У салатик справно відійшов
Ти сидиш пусте під ніс бурмочеш
Наливай щоб стало харашо!

Аж по самі вінця, не соромся
Не одна ще осінь відгуде
Ще прийдуть до нас тепло і сонце,
А вино не пити – пропаде.

Та хіба ж не випити можливо
Це ж сакральний вимушений акт
І тим більше, без грамини пива
Правда, у заначці є коньяк…

Не журись, хай буде собі осінь,
Відмете, відвиє, віддощить
Я тебе: «заходь» - ласкаво просю
Треба цю рудасту промочить…