Не ридай Мене, Мати!

Не ридай Мене, Мати,
Рідненька  -  надривно!!!
Так вже склалася -
Доля моя!
Бо скоро назавжди
Буду з Тобою!
Де людям дароване -
Вічне життя…

У розпачі Мати
Ридає над Сином!
Його долоні
Цілує Вона!
Струмками тече…,
По щокам,
Безперервно!
Пекуча, від горя,
Сльоза.
Відчай…, приглушений -
Болем!
Здригалась від плачу
Земля:
«Ще вчора, так палко,
Раділа за Сина!
А зараз Тебе
Вже нема…»!

Запеклася  кров…,
Розбите обличчя!
Посічена в клоччя
Спина!
І рана…, під ребра,
Від римського спису!
Та наскрізь пробиті
Цвяхами зап’ястя,
Ще й права і ліва стопа…

Над Сином та Мати –
Схилилась…, зомліла:
«Підіймайся…,
Прокинься
Від сну…»!
У неї лице…,
Як та ніч, почорніло
І вмить сивина
Всю укрила косу…

Гірко Мати ридає
За Сином!
І руки до Неба
Свої підняла:
«Чи зосталася в Світі
Для мене  -  Надія???
На кого лишилися
Люди Твоя…?».

То лихо страшенне,
Біда нестерпима,
Зривається стогін
На волю…,
З душі!
Сльозами омила
Всі рани у Сина!
І очі закрила
Йому  -  на віки…

Саваном все тіло холодне
Покрила:
«Господи  -  Боже!
Спаси…»!
І ніби то голос…,
Що зверху,
Почула:
«Він буде з Тобою
Завжди…».

Не ридай Мене, Мати,
Рідненька  -  надривно!!!
Так вже склалася… -
Доля моя!
Бо знову зустрінемось…,
В зорянім краї!
Де людям дароване… -
Вічне життя…

02 листопада, 2019 рік (батьківська поминальна субота)