«Тьмяний місяць. Туман на квіти
Ледве помітне кинув прядиво…»
(Лі Юй)
Та це не буття – це прядиво:
Плетиво ниток Порожнечі.
Я думав, що це заметіль листя –
Золотого, як мої спогади
Про кожне дерево недоречне,
А це лише забутий апокриф
Італійської дощавої осені,
Неаполітанського падолисту,
Нетутешнього, наче Данте,
Що заблукав у степах Сарматії,
Замість подорожі зі свічкою
У Тартар негостинний.
Я думав, що це осінній вітер
Холодний як і все навколо,
А це єретик з постолами дірявими –
Втікач з країни теплої
Гаїв олеандрових та помаранчевих
До країни вічного холоду.
А я собі гортаю й гортаю
Сторінки сього апокрифу,
Читаю фрази давно заборонені,
Вдивляюсь у літери готичні осені
І думаю – та то ж не життя,
А прядиво ниток Порожнечі…
Прядиво
© Copyright: Артур Грей Эсквайр, 2019
Свидетельство о публикации №119110207561
Свидетельство о публикации №119110207561
Рецензии
