Спогади життя - Художника картина

А спогади життя - художника картина,
Що безліччю штрихів на полотні ляга,
Малесеньке дитя ген бігає під тином,
А то болить пробита на стерні нога.

То юності пора мазок кладе веселий,
У барвах кольорів розпізнаю її,
Так легко на душі, ні хмарки в небі синім,
Бринить в душі весна, як пісня солов’їв.

Та ось на полотні видніє темний колір,
Який то тут то там кладе свою печать,
Несе в собі печаль, переживання, болі,
І сумно на душі, й уста чомусь мовчать.

І так за роком рік... Життя у вічність плине,
Відтінками тонів наносить кожен крок,
Так за мазком мазок малюється картина,
Художником її є Всемогутній Бог!

І нашого життя малює Бог картину,
У гамі кольорів Він створює сюжет.
Чи то в вечірню мить, чи у погідну днину,
Невтомний Майстер знов береться за портрет.

Так боляче не раз було спостерігати,
Як темний-темний тон на полотно лягав,
Та хто тоді,  в той час міг думати чи знати,
Що саме цей мазок в житті вагомим став.

Вже сімдесят років малюється картина,
Штрих за штрихом на ній відтворюють красу,
Тепер бабуся ти, а не мала дитина,
Роки, як скакуни, життя вперед несуть.

Так, мамо, відлетять роки  осіннім листям,
І неміч в тілі знов про вічність нагада,
Лиш спогади не раз перенесуть в дитинство,
Відтворять у думках минулії літа.

Ти не сумуй, що час минулий в основному,
Змальоване життя - небачений шедевр!
Хоч відчуваєш біль не раз у серці й втому,
Знай, так Господь Своїх до вічності веде.

Тож з радістю дивись назад в роки, матусю!
Як правнуки до тебе руки простягнуть,
Ти розкажи і ним про Господа Ісуса,
Та й дітям повтори,  життя у чому суть...

Здається, що уже довершена картина,
Та ні, в повітрі знов зависнув пензля змах...
Ти ж просто, як дитя, довірся Богу нині,
Життя твоє в Його, надійніших руках.

А нині не журись, і не сумуй рідненька,
Домалювати дай Художнику буття,
Для вічності цей труд, для неба, люба ненько,
Картина, що звемо ми всі її життям.
~ДЛВ~


Рецензии