Осінь в яркому намисті вийшла на подвір'я ,
Все червоним і гарячим облітає пір'ям.
Поцілунок фарбувала - їй відтінків досить,
Сивим подихом вкривала - жалю смерть не просить.
В павутиння назбирала кришталю камінці та
У лісі вій гукала з птахом наодинці.
Чорне гілля,наче голки,місяць майоріє,
А у кошику чар-зілля рясно зеленіє.
Шепотіла-мерехтіла, у тенета брала,
Кого шляхом перестріла,того зчарувала.
Зорі з неба посміхались,забавлялись-грались,
У цю ніч,таку містерну, духи всюди крались.
По землі стеливсь серпанок,полум'я із очей,
Чагарник сховав під ранок дії тої ночі.
Відійшли у давнину Гетьман,отамани,
Вельзевул лишив їх сну,дав життя рахманним.
На червлених сторінках,що мастила осінь,
Полягли вони в віках,мов зотлілий розсип.
Мара
© Copyright: Елена Забудько, 2019
Свидетельство о публикации №119103105362
Свидетельство о публикации №119103105362
Рецензии