А думать немає сенсу,
чому все іде, як йде...
на хвилях високих стресу
фонить від пустих ідей,
темнішають світлі очі,
ховаюсь в глибин єство...
чи вирве мене у ночі
надлюбляче божество?
Чи лишить в клешнЯх хаОсу,
бо так має буть і все!
До Лети роздіту й босу
колись-таки віднесе...
Коли захлинусь від втоми,
зі світом мости спалю,
як душу урешт відсудомить
за тим, кого так люблю.
Пришвидшити неможливо
прощання із пеклом мить...
та серце чекає дива,
струною надій дзвенить,-
мо* зглянеться, при нагоді,
ГоспОдь - не важка ж вина...
все йде, як іде! Та годі:
то пекло чи рай, хто зна*?
Хто зна?
© Copyright: Ева Сокол 2, 2019
Свидетельство о публикации №119102806781
Свидетельство о публикации №119102806781
Рецензии