Болит душа

(стихи девяностых)

Болить душа


Болить душа за Україну:
Її майбутнє - в чорній млі...
Бо, може бути, цю країну
Не знайдуть більше на Землі!

Хоча зостануться Карпати,
І Дніпр-Славута, і Донець...
Але не буде більше мати
Життя, бо зійде нанівець!

Бо людям ніде працювати:
Заводи, фабрики стоять...
Старі вмирають, а маляток
Навіщо в світ оцей пускать?

Бо вже і шахти закривають,
А що працюють - задарма...
Зарплату лише обіцяють,
А коштів в Києві нема!

Куди ж воно ото поділи
Ті кошти? В товстих гаманах?
Колгоспи також розвалили -
Трава буяє на ланах.

Селянські ниви здичавіли:
Не сіють жито і овес...
Без запчастин поіржавіли
Комбайни, трактори... Прогрес!

А що? Прогрес! Бо самостійно
В минуле котить - до сохи.
Пани з'явилися стихійно
Над всіми, ніби пастухи!

І ось, як ті корови в стаді,
Ідуть туди, куди женуть!
"Сінця" як кинуть - то вже й раді...
Бо, може бути, ще й поб'ють.

Та вже і мова стала інша:
В ній "ґедзь" з'явилась відкілясь...
А як подумати - навіщо?
Навіщо всім вона здалась?

А що б Тарас Шевченко мовив,
Коли б з могили встати міг?
Що люд партачить рідне слово?
Та й потім знову в землю ліг?

Коли б не ліг - самі б поклали
Назад, щоб він не заважав!
Газетам рота затикали,
Якщо не те там хтось писав...

А ще у Східній Україні
Є край шахтарський, є Донбас...
Але не той, що був він, нині,
Бо жебраків зробили з нас!

Шахтарські сім'ї животіють,
Частенько й хліба не бува...
І виживають, як уміють,
Уже не день вони, не два.

Бо непотрібні ми вже стали
Оцій країні в ці часи...
Таке у Києві сказали!
І допомоги не проси.

Агов, Вкраїно! (Доле... Доле...)
Собі вже розуму вкрути!
Замість Донбасу Дике поле
Зробити нині хочеш ти?
     1994г.


- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:


Болит душа


Болит душа за Украину:
Её будущее - в чёрной мгле...
Ведь, может быть, эту страну
Не найдут больше на Земле!

Хотя останутся Карпаты,
И Днепр-Славута, и Донец,
Но не будет больше иметь
Жизни! Ведь сойдёт на нет!

Ведь людям негде работать:
Заводы, фабрики стоят...
Старики умирают, а малышей
Зачем в мир этот пускать?

Ведь уже и шахты закрывают,
А что работают - задаром!
Зарплату только обещают,
Да средств в Киеве нет!

Куда же они подевали
Те средства? В толстых кошелях?
Совхозы так же развалили -
Трава буйствует на полях...

Сельские нивы одичали:
Не сеют рожь и овёс...
Без запчастей заржавели
Комбайны, тракторы... Прогресс!

А что? Прогресс! Ведь самостоятельно
В прошлое катит - к сохе!
Господа появились стихийно,
Неожиданно, будто пастухи.

И все, как те коровы в стаде,
Идут туда, куда гонят!
"Сенца" как кинут, то уже и рады...
Ведь может быть, ещё и побьют!

Да уже и язык стал иным -
В нём "ґедзь" появилась откуда-то...
А как подумать - зачем?
Зачем всем она сдалась?

А что б Тарас Шевченко сказал,
Когда б из могилы встать мог?
Что люд партачит родное слово?
А потом снова в землю лёг?

Если бы не лёг - сами бы положили
Назад, чтоб он не мешал!
Газетам рот затыкали,
Когда не то там кто-то писал!

А ещё, в Восточной Украине,
Есть край шахтёрский, есть Донбасс...
Но не тот, что был он, ныне:
Ведь нищих сделали из нас!

Шахтёрские семьи влачат жалкое существование,
Частенько и хлеба и не бывает...
И выживают, как умеют,
Уже не день они, не два.

Ведь не нужны мы уже стали
Этой стране в эти времена...
Такое в Киеве сказали!
И помощи не проси.

Эй, Украина! (Доле... Доле...)
Себе ты рассудка ввинти!
Вместо Донбасса Дикое поле
Сделать ныне хочешь ты?