Два кроки по дну криницi

Що мрія?! - Чарівна знеболена мука
відсутності неба...
В долонях пустих
ти зустріччю грієш холодну розлуку
із тим, хто, по суті, давно вже не ти.

І те, що шепоче надуманий вітер,
не стане прокляттям за спокій ві сні.
Себе, як то водиться, ніде подіти.
Хіба що... як випадуть роси рясні,

то можна реалії крапель відчути
на стягнутій шкірі засмаглих плечей.
Так-так!
Ти, хоч білий, та ти не забутий,
і сонце тебе, як і всіх, обпече

своєю любов’ю...
Не бійся!
Не треба
благати про долю у Бога дзеркал,
що першим знайшов намальоване небо,
і першим зайшов у кохання портал.

Йому вже не лячно творити безодню
на третій, що стала початком всього.
Він - вічний, а ти - мить від миті сьогодні,
хоч міцно тримаєшся біса свого.

І що цьому світу протягнуті руки
страждальців, що мали простий інтерес
до серця чужого, так спраглого злуки
із тим двійником, що за хмарами щез

навіки?..
Бажання... бажання... бажання...
Душа?
Чи то тіло?..
А може - журба
за тим, хто для вбивці придумав кохання
в надії спинитись нарешті,
та ба -

не вийшло.
Й не треба шукати причини
новітнього пшику.
І пекло, і рай
давно втатуйовані Єві на спину,
поклавши війні із цнотливістю край.

А ти?..
Ти безглуздо шукаєш натхнення
у тисячах тисяч розважливих зрад.
Що мрія?! - Звичайний сюжет сьогодення
на сцені театру оспіваних втрат...