Минуло літечко гаряче
і сонечко вже не пече.
Вже пізня осінь тихо плаче
холодним, та дрібним дощем.
Розщедрилось на воду небо,
мабуть згадало літній борг;
а треба нам це, чи не треба, -
проводити не буде торг.
Хто ми такі, щоб нас питати?
На те і осінь на порі,
щоб хмари супились патлаті,
літало листя у дворі.
Бо золоті уже пейзажі
пошарпав вітер, де як міг;
зірвав все листя нерозважно,
та й кинув килимом до ніг.
А небо сіє дощ крізь сито, -
нехай земелька воду п'є.
Вона втомилася за літо, -
родити – сили не стає.
Хай відпочинуть її груди,
бо навесні робота жде.
А взимку їй дбайливий грудень
на ковдру снігу напряде.
Листопад 2017.
Пускай землица воду пьёт
© Copyright: Карпенко Наталия, 2019
Свидетельство о публикации №119101904737
Свидетельство о публикации №119101904737
Рецензии