Василий Стус. Это усталость. Усталость. И шальная

Это усталость. Усталость. И шальная.
Это лишь так - нашло - и отойдет.
А если не отступит от меня она -
то лучше - пусть убьёт. Пусть - убьёт.
Напрасно застрять на полдороге
меж смертью и жизнью. Ей богу - зря.
Надежды никакой я не имею в Боге,
спасенья никакого у меня.
Пучками сожму виски ошалевшие,
ждать буду пока отгремит
тот сумасбродный миг моих агоний,
напрасных ожиданий надоевший  миг.
Это все так. Все так. Дойдёт скоро до края.
Если не скосит - даст подышать.
Даст подышать.  Знаю.
Иди же, всех моих несчастий весть.
Это все так. Это лишь так. Очень легко
смириться - переждать. А грудь -
как битая бандуры  дека.
И порваны  все приструнки - гудят.

Оригинал:

Василь Стус. Це тільки втома. Втома. І шалена...

Це тільки втома. Втома. І шалена.
Це тільки так — найшло — і відійде.
А вже як не відступиться од мене —
то краще — хай уб’є. Нехай — уб’є.
Дарма бо скніти — вже напівдорозі
між смертю і життям. їй-бо — дарма.
Бо жодної з надій не маю в Бозі
і порятунку жодного — нема.
Пучками стисну ошалілі скроні
чекатиму, допоки відгримить
ця навіжена мить моїх агоній
і забарних чекань обридла мить.
Це так. Це так. Це — скоро дійде краю.
І як не скосить — то дихнути дасть.
О дасть дихнути, дасть дихнути. Знаю.
Іди ж, вістунко всіх моїх нещасть.
Це так. Це тільки так. Це надто легко
скоритися. Зіпнися — й перебудь.
А груди — мов бандури бите деко
І пірвано всі приструнки — гудуть.