Мiнус двадцять

Ой, було колись, було
Мінус двадцять десь кіло,
Як моє із’яшне брюшко
Ще сальцем не запливло…

Рано півники вставали
І карасики клювали,
Мужики мені в ту пору
Та й проходу не давали…

Та і ясно – не питання –
Очі ніжні, як у лані,
Талія, як волосок,
Під широкий поясок…

Вся струнка, як антилопа,
Довгі коси, пружна попа,
Ну і як тут не поглянеш,
Як така красуня топа?

Не кажіть лиш чоловіку,
Та збивалась я із ліку
Від усіх, хто у ту пору
В «гречку» і «наліво» кликав…

Як же ж «строїли» всі «глазки»
І розказували «сказки»,
Що позаздрили б казкам тим
І багдади, і дамаски…

Час минув, пройшли роки
І дались вони взнаки,
Бо не мліють вже від мене,
Як колись, чоловіки…

Вже обрізана коса
І «ой-ой» кричать вєса,
Сотворилися зі мною
Геть невтішні чудєса…

Зникла талія кудись,
Целюліти завелись...
Й мужики не «строять глазки»,
Хоч в упор на них дивись…

Жаль, нема чарівників,
Щоб пройшлись з усіх боків:
Мінус двадцять кілограмів,
Мінус двадцять щоб років…

Мінус двадцять… Де ж ви? Де?
Поверніться!!! Дама жде…


Рецензии
Дякую за посмішку, Ташо.
Всі ми колись були, або ще будемо мінус двадцять.
Але у Вашої літературної героїні, судячи з задору цих рядочків, все, що більше двадцяти років - це просто лише стаж)))

Тайный Альков   09.11.2019 21:01     Заявить о нарушении