Відгомоніла золота діброва,
Берези милим язиком своїм,
І журавлі, що відлітають знову,
Все більше не шкодують ні за ким.
Кого жаліть? Всяк мандрівник старанний –
Прийде, зайде і знов залишить дім.
Про тих, кого нема, лиш марить коноплянник,
Із місяцем над ставом голубим.
Стою один, навкруг простори голі,
А журавлів відносить вітер вдаль,
Я повен дум про весни ясночолі,
Й нічого у минулому не жаль.
І літ не жаль в квітковій хуртовині,
Не жаль душі бузкову ніжну віть,
В саду горить червона горобина,
Про те вже їй нікого не зігріть.
Не обгоряють горобини грона,
Від жовтизни не пропаде трава,
Як дерево листочки тихо ронить,
Так я роню печальнії слова.
І якщо час, невпинний і суворий,
Змете все листя наче бурелом…
Скажіть отак, що золота діброва,
Відгомоніла милим язиком.
Переклад з російської мови на українську
Микола Кондратенко.
Сергей Есенин в переводах Н. Кондратенко
© Copyright: Павел Сало 2, 2019
Свидетельство о публикации №119100704914
Свидетельство о публикации №119100704914
Рецензии